Я Зоеньку очень любил
Всем своим сердцем искренно
Свои ей стихи посвятил.
Была мне мила она истинно.
Как октуален этот прошлый стих,
Ведь она сейчас живее всех живых!
Нам шагать и шагать с тобою, Зоя.
Видишь – небо вокруг голубое, Зоя.
Будет в жизни твоей все другое, Зоя.
От невзгод Бог тебя укроет, Зоя.
Сердце Богу отдать никогда не поздно,
Значит радость черпать тебе вечно можно.
Пляшут Ангелы на Небесах и звёзды.
А плохое пусть всё остаётся в прошлом.
Нельзя поддаваться болезни.
Пока на земле мы полезны.
Омыта ты Божьей росою
И всеми любимая Зоя!
***************************************
Горько мне слово – была...
Была ты такая уютная,
Свею улыбкой могла
Утешить в минуту трудную.
С тобой было так хорошо:
Открытая сердцем, простая.
Твоя дорогая душа
С Богом теперь обитает.
Тебе сейчас лучше, чем нам.
Господь утёр твои слёзы,
Влил в твоё сердце бальзам.
Вдыхаешь ты запах розы.
А впрочем, что можем мы знать
О прелестях райской доли.
Наш разум не в силах понять
Всего, что нам Бог приготовил.
В фантазиях не разгадать
Небесную силу блаженства.
Ни в сказке сказать,
Ни пером описать –
Шмуль Изя,
США, Шт. Нью Йорк, г. Колони
Евангельский христианин. Хочу угождать Богу.
Прочитано 5595 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
